Сила – в єдності!

Попри всі наявні проблеми та конфлікти в українському суспільстві, починаючи з соціально-економічної й політичної складових та закінчуючи антитерористичною операцією проти російських загарбників на Сході нашої держави, ми отримуємо додатковий осередок напруги – релігійне середовище.
У даному випадку хочеться сказати не про більш ніж двадцятирічну боротьбу за «приход» в особі православної церкви, а точніше кажучи – УПЦ «московського патріархату» та УПЦ Київського патріархату. Вказані православні осередки кожен день намагаються вибороти собі місце під сонцем, залучуючи максимальну кількість підтримки в особі керманичей нашого політикуму та пересічних громадян, які останню копійку віднесуть на реставрацію храму. Але їх історія має залишитись осторонь по одній простій причині. Слід зазначити, що з лютого 2016 року більшість віруючих України та країн СНД можуть спостерігати посилення контролю за парафіянами та намаганнями окремих конфесій до ведення виключної прозелітської політики.
Кожен свідомий християнин запитає – а чому це комрад намагається нам «задвинути» ідеї прозелітизму, якого в нашій державі де юре не існує?! А я Вам, шановні, відповім наступне. Намагання залучити всіх до своєї (іншої) віри – це першочергові заходи, які здійснювали усі представники християнства з покон віків, мабуть до складання Берестейської унії у 16 сторіччі, а мабуть ще й далі. Нещодавно вищим духовенством греко-католицької церкви України проведено нараду, на якій було вирішено проводити виключну прозелітську діяльність відносно «слабких та заблукавших жителів Сходу України».
Слід відзначити такий факт, що існуюча Грецька православна церква й досі не розуміє, як греко-католицька громада, що мала маленьку церквушку на півночі Афін змогла перерости у досить розвітвлену мережу соборів по всій території Європи? Відповідь проста – виключний підхід сановників греко-католицьких громад до залучення прихожан наявних території у «свою віру». Відбувається це приблизно так. Живуть собі люди у маленькому селі населенням до 500 осіб, ходять у якусь православну церкву – не важливо у даному випадку до якого патріархату відноситься культова споруда. Ось так, ходять вони ходять, як тут несподівано у селі з'являється група з 2-3 священнослужителів. Вони починають говорити про історичний зв’язок місцевих мешканців з уніатами та похованням їх давніх предків і святих. Все це переростає у потребу забудови греко-католицького собору. Сільський голова тільки ЗА, тому як грішна копійка ніколи не завадить. Так, мої друзі, починається свідомий процес затягування жителів населеного пункту до іншого віросповідання, що призводить до міжконфесійного колапсу державного масштабу. Пояснення єдине – вертикаль будь-якої церкви не буде терпіти «захоплення» розуму та «комерційної складової» своєї пастви. Тому будуть воювати усіма методами та засобами, які тільки є в арсеналі.
Який висновок можна зробити? Виключно кожен його має зробити самостійно. Релігія єдина, але течій маса. Я ні в якому разі не хочу сказати, що всі клірики повинні сидіти на тих місцях, що їм історично належить. Але є одне але. Будь-які дії направлені на приниження честі та гідності священнослужителя й парафіян, а саме так і проводиться діяльність у деяких конфесіях із залучення нових адептів, можуть носити прямий умисел. Відповідно мати вигляд диспозиції статті 161 кримінального кодексу України – порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності або ставлення до релігії. Так, дійсно, санкція статті виглядає смішною – штрафи, виправні роботи, позбавлення волі до п’яти років – терпимо! Але пам’ятайте, що подібна діяльність приводила й до біль тяжких наслідків – грабежі, вбивства, кровна ворожнеча, масові заворушення, війна…скачать dle 10.4фильмы бесплатно
Додати коментар